Від долі не втечеш: Наречений костюм купив, обручки замовив, гостей в ресторан покликав. А на весілля так і не з’явився

56

Щороку я чую цю історію від свого батька, в день, коли вони з мамою відзначають дату весілля.

А справа була так…

Мій тато в 24 роки надумав одружитися на однокурсниці Ірині. Рідня дала зелене світло: дівчина з хорошої сім`ї, красуня, спортсменка, відмінниця. Кращого вибору своєму синові і побажати не можна. Джерело

Стали готуватися до весілля – вибрали ресторан, а потім і меню. Замовили у відомого в місті ювеліра оригінальні обручки, в кращій кондитерській – торт. Знайшли кравця, у якого руки ростуть звідти, звідки потрібно. Зняв він мірки, став шити костюм.

Наречений і наречена в ейфорії, родичі в приємних клопотах, гості розщедрюються на подарунки. Нічого не віщувало того, що це весілля не відбудеться. Навпаки, все йшло ідеально, ніяких накладок і непередбачених ситуацій.

Ось тільки за два дні до весілля, від нервового напруження у мами нареченого спину прихопило. Намазали маззю – толку немає. А жінці танець з сином станцювати хочеться, а не корчuтися від бoлю, яка в поперек стріляє. Подзвонила вона до знайомого лікаря: «Рятуйте, за два дні ви повинні мене на ноги поставити»

Лікар пообіцяла надіслати медсестру, щоб та зробила якийсь чарівний укол. Мама відповіла, що не пошкодує ніяких грошей і обов’язково щедро віддячить своїх рятівників.

Медсестру Інну наречений в перший її візит вдома не застав. А за день до весілля сам відкрив їй двері, пропустив в квартиру і обімлів. Перед ним стояла та, за якою він би на край світу пішов. Інна зайшла в квартиру, зняла пальто, передала його на руки збентеженому юнакові і пройшла в кімнату. Її ж і інші хворі чекають.

Тато так і залишився стояти в коридорі, з пальто в руках. Інна зробила укол, вийшла в коридор, одяглася і попрощалася. Тато за нею. Телефонів мобільних в той час не було, а якщо і були – то не у всіх. Рідня турбується. А знайти його не можуть. Він, як хвостик, за Інною. Проводив її за всіма адресами.

Вечір. Пізно. Вона його додому жене. А він каже: «Не піду я додому. Буду на лавці біля твого будинку ночувати »

«Навіщо?» – здивувалася Інна.

Тато і розповів про те, що на наступний день у нього весілля призначене. Іра – хороша дівчина, але він тільки що зрозумів, що це не любов зовсім. І не хоче ламати їй життя.

«Ну ви тоді підніміться, від мене додому зателефонуйте. Батьки ж хвилюються ваші! »

Тато подзвонив своїм батькам. Вони жодному його слову не повірили. Вирішили, що у нареченого шoк від надміру почуттів. І те, що він несе маячню – в межах норми. Він, як відповідальний громадянин, обов’язково прийде на весілля. Нічого скасовувати не стали. І дарма.

Наречений на весілля не з’явився.

Наречена зі своїми батьками істерики закочувати не стали. Вони якось несподівано зібралися з силами, з думками. І майже хором по-філософськи висловили: «Значить, не судилося бути разом».

Поведінка людей в несподіваних ситуаціях – теж свого роду культура. Мама нареченого розплакалася навзрид, розуміючи, вони таку культурну наречену і її сім’ю упустили. І при всіх присутніх пообіцяла стерти в порошок свого сина.

А син, щасливий, закоханий, окрилений ще пів року навколо Інни кружляв. Поки вона за нього заміж не вийшла. І наpoдилися у них ми – я і 2 моїх брата.

І тільки через роки бабуся і дідусь пробачили синові його каприз. Від долі не втечеш, навіть якщо доводиться бігти від вінця в протилежну сторону.